Насилля над дітьми

30 Июл 2012, Автор: admin

Якщо я чимось на тебе не схожий,

Я цим зовсім тебе не ображаю,

 А, напроти, обдаровую.

Сент Екзюпері

II. Сьогодні про майбутнє. Простір «Я» : реальність та  життєва проблема.

«Право на щастя складає невід’ємне право людини» (К.Д. Ушинський)

«Право – це все те, що істино і справедливо» (В. Гюго).

Хіба не істино і справедливо те, що кожна дитина варта щастя, тобто має право  на щастя. Який дорослий з цим не погодиться? Хіба що великий егоїст,  правовий нігіліст, або психопатична (антисоціальна) особистість.

У кожної дорослої людини своє уявлення про щастя. Переконання ж дітей усіх країн, усіх континентів на таке філософське питання: “що таке щастя?”- схожі. Для дітей щастя – це коли люба матуся поряд, тато, братик, сестричка, бабуся, дідусь; ніхто не хворіє, люблять один одного, дарують цікаві іграшки, купляють смачні цукерки… Діти зовсім не мурдствують з приводу: « Що таке щастя?». Для них все ясно та зрозуміло.

Чому ж нам дорослим (батькам, вихователям) так складно зробити іноді зовсім небагато для того, щоб дитина почувала себе щасливою?

Що заважає: соціум, стереотипні моделі виховання, власний егоїзм, інфантильність?

Будете казати, що причин для цього не мало: вічна нестача гро-шей,  нервова робота – постійний стрес, тому і зриваємося на дітях, думаючи, що тим самим виховуємо їх. Не помічаємо або не бажаємо помічати, що переходимо у своїх виховних діях ту межу, за якою стоїть НАСИЛЬСТВО.  Насилля над дітьми – нашими дітьми, такими рідними та такими – беззахисними. Ми забуваємо, що насильство здійснене над дітьми – це порушення прав дітей, що захищено між народним документом (Конвенція про права дитини).

Кожна дитина може багато чого досягти: стати чемпіоном, відкрити нові планети, стати рок зіркою, мандрівником, мати велику щасливу родину…  Важливо пам’ятати,  що з кожною жорстокою дією і словом – частка майбутнього зникає.

Невже ми не зуміємо почути аргументи серця: “відмовтесь від насильства проти дітей – ради найкращого майбутнього“.  «Більшість випадків насильства проти дітей, як у сім’ях так і в школах, дитячих садках та установах правосуддя, на вулиці – не отримують належної відсічі та залишаються невидимими» — сказав на Комісії по упередженню злочинності у Женеві незалежний експерт по програмі ООН «Насильство проти дітей» Пауло Серхіо Пінхеїро.

Пінхеїро, який проводив дослідження за проблемою, яку контролює Генеральний секретар ООН, знайшов, що, незважаючи на кількоразові обов’язки захищати дитячі права, у кожному регіоні світу насильство проти дітей зберігається.

Насилля над дітьми – глобальна проблема.

Дійсно у сучасному світі все більше поширення утримують недоброзичливість, озлобленість, агресивність, неприйняття один одного, нетерпимість. Це і нетерпимість до власних дітей, коли вони ростуть і проходять всі стадії дорослішання, намагаючись знайти себе у цьому житті; і до батьків та бабусь, дідусів, які старіють, починають хворіти, гірше бачити та чути…

Наслідки інтолерантних взаємовідносин у сім’ї  і виявляються проблемою «батьків» та «дітей». Вище сказане звучить досить жорстоко і похмуро. Так, ми не можемо відмахнутися від проблеми насильства,але не маємо права не вірити у те, що все можливо змінити, та на зміну інтолерантності прийде толерантність, як наслідок прийняття і поваги прав інших людей.

Толерантність – основа сімейного благополуччя.

«Виховання являє собою найбільш ефективний засіб попередження нетерпимості; виховання у дусі толерантності починається з навчання людей тому, у чому полягають їх спільні права та свобода,  щоб забезпечити здійснення усіх прав і із заохочення прагнення до захисту прав інших» (Декларація принципів толерантності. ст.4 пункт  4.1 «Виховання»).

Діти виховані у дусі толерантності – це майбутнє країни. Тому так важливо активізувати процес пошуку ефективних механіз-мів виховання культури толерантності і правової культури у дітей, починаючи з дошкільного віку. Формування такої важливої  якості особистості, як толерантність, відбувається в умовах сім’ї та загально-освітніх закладах; та безумовно у взаємозв’язку з правовою освітою (дітей, батьків, педагогів). Толерантністьь і правова культура взаємо-пов’язані і взаємозалежні.

З метою цілеспрямованого формування толерантності і правового світогляду потрібна організація педагогічного процесу за наступними напрямками:

— формування правової культури;

— формування та розвиток почуття власної гідності;

— пізнання та прийняття себе;

— розуміння того, що кожна людина унікальна особистість, та має право на повагу, прийняття її такою, якою вона є;

— пізнання й прийняття себе, як суб’єкту сімейної культури, вивчення сімейної самобутності;

— навчання основам толерантних взаємовідносин у сім’ї, в оточенні однолітків;

— розуміння принципів взаємодоповнюваності, як основної  риси  відмінності (діти повинні зрозуміти, що їх відміннність може виступати, як «елемент, що доповнює один одний», як подарунок кожного з них групі в цілому);

— навчання основам толерантних взаємовідносин з однолітками (не зважаючи  на спілкування дорослого з дитиною), дослід справжньої толерантності у взаємовідносинах діти отримують лише у діалозі з ровесниками.

В співтоваристві з ними дитина відчуває рівність, вільно виявляє комунікаційну самодіяльність, вчиться урахо-вувати індивідуальні особливості партнера, домовлятися з ним;

— розуміння принципів взаємозалежності, як основи спільних дій.

Повноційне виховання дошкільника відбувається у умовах одночасного впливу двох інститутів – сім’ї та дошкільного закладу. Йдеться про діалог між дитячим садком та сім’ю, який будується на основі, насамперед, на демонстрації вихователям досягнень дитини; її позитивних якостей; віри у власні сили та здібності. Спільною метою усіх види виховання – виховання особистості, здатної будувати  Життя варте Людини.

ВЕРНУТЬСЯ К СОДЕРЖАНИЮ

рассказать друзьям и получить подарок