Спектакль по произведениям В.А. Сухомлинского для детей

02 Май 2012, Автор: admin

Василий Александрович Сухомлинский создал оригинальную педагогическую систему, основывающуюся на принципах гуманизма, на признании личности ребенка высшей ценностью, на которую должны быть ориентированы процессы воспитания и образования, творческая деятельность сплоченного коллектива педагогов-единомышленников и учащихся. Самая сущность этики коммунистического воспитания Сухомлинского заключалась в том, что воспитатель верит в реальность, осуществимость и достижимость коммунистического идеала, измеряет свой труд критерием и меркой идеального.

Сухомлинский разработал комплексную эстетическую программу «воспитания красотой». В советской педагогике своего времени стал разрабатывать гуманистические традиции отечественной и мировой педагогической мысли.

Предлагаем Вашему вниманию сценарий спектакля, разработанный согласно идеям В.А. Сухомлинского о необходимости построения процесса обучения как радостного труда; формирования мировоззрения детей; использования в процессе обучения художественного стиля изложения, сочинения вместе с детьми сказок, художественных произведений.

Відділ освіти виконкому Інгулецької районної в місті ради. Комунальний комбінований дошкільний навчальний заклад № 161

Вистава за творами В.О.Сухомлинського (Для дітей старшого дошкільного віку). Вихователь: Коренухіна Єлизавета Вікторівна

Твори— «Соромно перед соловейком»;

— «Чого синичка плаче?»;

— «Соловей і жук».

Персонажі:  «Соловей»,  «Жук», «Синичка»,  діти – «Оля», «Мишко»,

батьки – «Тато» й «Мама».

Хід вистави:

На подвір’ї росте дерево.  А на ньому —  гніздечко синички з маленькими пташенятами.

Синичка: — Встану ранком,потягнуся.

Діткам й сонечку всміхнуся.

Буде гарний день – я знаю!

З новим днем усіх вітаю!

Синички-дітки: —          Добрий день, рідненька мамо,

Ти раненько дуже встала.

Сонечко ясне вітаєм,

І легенький вітер в гаї.

Добрий день, пташки веселі,

Добрий день міста і села.

Хай вас день цей звеселить!

Хай усім — щастить!

Синичка: — Мої діточки маленькі,

Мої пташечки рідненькі.

Ви тихенько тут сидіть

Та голівками крутіть.

Біля хати пораються чоловік та жінка.

Мати: — Добрий ранок, добрий ранок!

              Я готую всім сніданок,

              Уже сонечко сміється

              В склянку молоко вже ллється.

              Скаче весело синичка,

              Батько зранку пробудився,

              Й майструвати заходився.

Тато: — А чи не зробити нашим діткам гойдалку? І нам буде спокійніше, і малюкам веселіше.

Виготовляють гойдалку.

Тато: — От і гарна гойдалка вийшла, аж до сонечка можна долетіти, ніби маленькі синички.

Тато: — Годі, діточки, вам спати!

              Час давно уже вставати!

                        Прокидайтесь, прокидайтесь!

                        Піднімайтесь, одягайтесь.

                        Швидше на подвір’я йдіть,

                        Гарну гойдалку ловіть.

         На подвір’я вибігають діти.

Мишко: — Олю, подивися, що це батьки зробили?

Оля: — Тато, а чи можна нам погойдатися?.

Тато: — Так, дітки, це ми для вас змайстрували. Грайтеся та не сваріться.

         Тато й мати заходять в хату.

Мишко: — Зараз сяду та, як розгойдаюся. Мені зовсім не страшно.

Уяви собі, що ти

Не боїшся висоти.

Вгору гойдалка летить,

Все навкруги майорить.

Оля: — А я не буду.

Хлопчик підходить до гойдалки, роздивляється. А навколо них синичка літає та співає, співає.

Мишко: — О, та ти боягузка: ха-ха-ха! Он навіть синичка з тебе сміється. Чуєш, як вона радісно співає?

Оля: — Ні! Вона не радіє, а плаче.

Мишко: — Чого ж їй плакати?

Оля: — А ти подумай, чого.

         Хлопчик роздивляється дерево і помічає маленьких синичок.

Мишко: — Так там в гніздечку її дітки сидять. А ми і не помітили. Мамо й тато, ми не будемо гойдатися на цій гойдалці.

         Батьки виходять на подвір’я.

Тато: — А це чому ж? Чи вам не сподобалась гойдалка?

Діти разом: — Та ні. Гойдалка гарна.

Мати : — О, зрозуміла. Як же ми з тобою, батько, не помітили гніздечка. А дітки наші молодці.

         Батьки знімають гойдалку.

Мишко: — Нудно, нудно так сидіти,

                Один на одного дивитись;

                Час до лісу прогулятися,

                Та й в травичці повалятися.

Оля: — Мамо, тато. Можна ми підемо до лісу, такий день чудовий.

Тато: — Ну що ж, ідіть. Допомагайте один одному.

Мати: — І не руйнуйте нічого:

                   Он повзе мурашка,

                   Ось хлюпоче річка.

                   Не зривай ромашку,

                   Не топчи травичку.

                   В зелені діброва,

                   В китицях ліщина.

                   Глянь, яка чудова

                  Наша Україна.

(Анатолій Камінчук)

         Діти вирушають в дорогу.

Оля: — Вранці-рано вздовж дороги

          На траві блищіть роса.

          Не втомились наші ноги,

          Бо кругом така краса.

Мишко:    — Ми пішли до лісу вдвох –

                   Я й сестра Оленка.

                   А у лісі тім тьох та тьох,

                   Та іще ж так дзвінко!

                   Що за співанки? Чиї?

                   То співають солов’ї.

Соловей: — Дуже радий вас зустріти

                  В прекрасному лісі.

                  Гарну пісню заспівати

                  Для вас на узліссі.

Навколо них літає соловейко та голосно співає.

Оля: — Може відпочинемо?

Мишко: — А чого ж, можна. Та вже й їсти хочеться.

         Діти сіли на траву. Витягли з сумки хліб, масло, яєчка. Та й підобідають.

         А соловей співає. Зачаровані його гарним співом , Оля й Мишко сидять і бояться поворухнутися.

Соловей:  — Сірий і маленький на зріст,

                   А співаю, як артист.

                   Спів мій радісний лунає

                   І людей всіх звеселяє.

         Оля зібрала недоїдки й шматки паперу, кинула під кущ. А Мишко

загорнув все в газету й поклав в сумку.

Оля: — Навіщо ти забрав сміття? Це ж у лісі.  Ніхто не бачить…

Мишко: — Соромно перед соловейком…

Соловей: Знай, люби і бережи.

                Коли йдеш ти садом, лугом,

                Будь природі вірним другом.

                Не топчи зеленої трави,

               Ти скажи їй: «Зеленій, живи».

                   Не зривай красиву квітку,

                   Нагодуй привітну пташку.

                   Побажай, щоб всі жили

                   В мирі, щасті і добрі.

Аж тут летить великий рогатий Жук. Він літає, гуде.

Жук: — Я жук, я жук,              

              Я тут живу.

              Весь час дзижчу:

             «Жу-жу, жу-жу!»

Соловей: — Перестань гудіти. Ти не даєш мені співати. Твоє гудіння нікому не потрібне. Тай краще, аби тебе, Жука, зовсім не було.

Жук: — Ні, Солов’ю: без мене, Жука, неможливий світ, як і без тебе, Солов’я.

Соловей: — Ну й мудрець! Виходить, що й ти потрібен людям? Ось запитаємо діток, вони скажуть, хто потрібен людям, а хто – ні.

Жук: — Скажіть, діти, кого треба залишити в світі – Солов’я чи Жука?

Мишко: — Хай собі будуть і Соловей, і Жук.

Оля: — Як же можна без вас обох? А нам пора вже повертатися.

          Ми малі веселі діти,

          Повертаємось додому,

          Поспішаємо до хати,

          Там чекає справ багато!

Мишко: — В’ється змійкою стежина,

                Де ростуть кущі ожини.

                Ми додому поспішаємо,

                Вам всім радості бажаємо.