Волшебный Сад Детства

Предлагаем Вашему вниманию сценарий нетрадиционного родительского собрания в детском саду — ток-шоу по проблеме профилактики ненасилия в семье на тему «Воспитание — не наказание!»

Батьківські збори у нетрадиційній формі: Ток-шоу «Виховання — не покарання!»

Мета: Дати батькам можливість замислитися над проблемою насильства над дітьми у сім’ї; причинах її виникнення, про наслідки покарань дітей, допомогти зрозуміти, що виховання – НЕ ПОКАРАННЯ…

Дійові  особи : ведучий, історик-етнограф, психолог, соціолог, інтерв’юэр, батьки.

Хід ток-шоу:

“ Особистості мало прав, їй потрібно забеспечення, щоб скористуватися ними” А Герцен

В-ль: Доброго дня, я рада привітати вас на наших батьківських зборах, які пройдуть у нетрадиційній формі. Рада бачити вас на нашому ток-шоу.

Тема, яку ми будемо обговорювати: «Виховання – не покарання». В кожній сім’ї свій уклад, своє бачення на те: як виховувати дитину, заохочувати, карати чи не карати. Частіше можна почути, розмовляючи з батьками: «Мене бив батько, тому я і став нормальною людиною. Карати потрібно жорстко!»

Чи не ототожнюються в наших виховних діях – покарання з насильством?

Чому приживаються стереотипні моделі виховання дітей у сім’ї та передаються з покоління в покоління?

Можливо, в основі прийнятих  виховних методів полягає народна педагогіка?

Етнограф: Прийоми та засоби народної педагогіки вже неодноразово були предметом наукового вивчення, проте дослідники, щіро закохані у рідну культуру, зупинялися виключно на не насильницьких методах корекції поведінки дитини (заохочення, навіювання, переконання, соромлення, позитивний приклад тощо),умовчуючи або згладжуючи  деякі безсторонні риси реального стилю стосунків між матер’ю та дітьми.

Таким чином, система заборон та покарань залишилися практично поза увагою етнографів. Проте за розповідями респондентів та архівним етнографічним матеріалам доводиться визнати, що мати досить часто лаяла своїх дітей, а також використовувала фізичне покарання (рукою, ганчіркою, ременем, розкой тощо), вважаючи його найбільш дійовим засобом впливу на дитину.

Деякі прийоми були у цьому сенсі особливо дійовими. Так, наприклад, на Гуцульщині розповідали, що іноді за провину однієї дитини, карали усіх з відповідним коментарем, і кожна дитина розкаювалася і просила пробачення.

Природно, що надалі повторення провини  практично виключалося, а у дітей формувалося почуття  кругової поруки та взаємного контролю поведінки, що значно полегшувало виховний процес.

Одній з репресивних форм корекції поведінки дитини (хоча і порівняно м’яким) можна вважати часткове обмеження свободи пересування або тимчасове позбавлення дитини деяких привілегій: досить поширеними були заборона виходити з дому, стояння в кутку або на колінях, прив’язування  до нерухомих предметів тощо. Близький за змістом до згаданного вище інший спосіб корекції небажаної поведінки – за допомогою залякування, яке використовувалося відносно до самих маленьких дітей.

Основоположні принципи народної педагогіки відображені у прислів’ях та приказках. Хоча в них заохочували насамперед насильницькі методи виховання («Вчи дітей не страшкою, а ласкою», «Вчи дитину не штурханцями, а хорошими слівцями» та інше.), однак вказано на доцільність  розумного використання покарань в процесі виховання, головною метою якого є розвиток працьовитості та почуття відповідальності («Не послухаєш Кива, послухаєш Кия», «Дітя люби, а за прутину держи» та інші).

Потурання дитячим капризам вважали недоцільним та небезпечним. («Хто дітям потаче, той сам плаче», «Дитині дай волю, то сам підеш у неволю».)

В-ль: Традиції виховання дітей спадкоємні. Вони переходять від покоління до покоління, з рук в руки, від серця до серця. А що для нас,тих,хто живе у ХХІ столітті прийнятно  і доцільно,застосованє з витоків народної педагогіки у вихованні дітей (заохочення, покарання)?

(Дискусія. Батьки висловлюють своє переконання про заохочення та покарання у сучасному  суспільстві, та на спадкоємність традицій народної педагогіки.)

В-ль: Як бачите,існують різні точки зору на те, як виховувати дитину: покаранням,заохоченням, чи..? Однак, що поєднало нашу аудиторію?

Розуміння того,що такі “виховні засоби”,як залякування(страшилки та інші.), необхідно повністю виключити,поскільки вони приводять до втрати у дитини почуття безпеки, розвиває невпевненість та залежність вид тих, хто може забезпечити «захист», тобто від батьків.

В-ль: Які можуть бути наслідки психологічного та фізичного насильства? Слово психологу.

Психолог: Кого у дитинстві батьки не били ременем, рукою або узагалі-всім чим прийдеться? Скажіть чесно самому собі. Чи знаєте ви, як впливає батьківське фізичне чи психологічне покарання на дитину, на його майбутнє життя? Відразу зазначу, що фізичне покарання дітей; тілесне покарання своєї дитини ременем, різкою – так звана «порка» — це не найстрашніше, чого бояться діти.

Найстрашніше покарання дитини не фізичне,а психологічне.

Які можуть бути наслідки психологічного та фізичного насильства?

Згідно теорії відомого психотерапевта  Андрія Курпатова “завдяки” тілесному покаранню дитини, «виховання» якої полягає в побиттю ременем, усім тим, що попаде під руку, з нєї у кінцевому підсумку виросте людина, що вважає за краще у житті:

1. Вступати у відкриту конфронтацію.

2.Брехати всім підряд ,про що завгодно, аби тільки уникнути покарання.

Що стосується наслідків психологічного покарання дитини, то тут все гірше. Якщо займаючись «вихованням» дитини батьки психологічно ображають та принижують її, шантажують своєю любов’ю та батьківською ласкою, не звертають уваги на її прихильності, інтереси та здібності, то наслідком такого «виховання» буде розвиток у дитини:

1. Схильності брехати, лицемірити, ніколи і ні за що не говорити правди;

2.Страх зробити помилку, страх признатися собі в її здійсненні.

Таким чином, заходи «виховання» дітей шляхом фізичного, тілесного покарання «різкою та ременем», а також шляхом психологічних покарань — шантажа батьківською любов’ю чреваті тим, що батьки, начебто бажаючі щастя своїм дітям, своїми же руками або поведінкою його ж і руйнують – руйнують щастя своєї дитини.

В-ль: Якщо з приводу фізичного покарання чудово висказався

гуморист Петросян: «Чи довго ти тато будеш сильніше за свою дитину?», то з приводу психологічного покарання можна сказати так: «хочете чи ви, батьки, щоб я прожив не своє повне життя, хай і насичене падіннями, розчаруваннями,але зі своїми зльотами  і падіннями, а щоб я проіснував чуже, пусте та безглузде життя – те життя, яке придумали мені ви, але яке не має до мене ніякого відношення?!!»

Як бачите наслідки психологічних та фізичних покарань досить серйозні.

В-ль: «Права людини починаються з прав дитини».

Чи згодні ви з цим висловлюванням?

(Батьки висловлюють свої погляди з цього питання.)

В-ль: Дуже часто у ЗМІ можна почути,що в Україні не люблять говорити про насильство над дітьми у сім’ї. Можливо тому,що проблема «насильства у сім’ї» не існує.

Соціолог: Так,  говорити про це,як правило не люблять. Але проблема насильства у сім’ї існує. Майже половина населення України страждали від насильства у сім’ї на протязі свого життя, причому 30 % випробували насильство у дитячому віці. Відповідно результатам нового соціального опитування про насильство в українських сім’ях , жінки частіше стикалися з насильством у дорослому віці, а чоловіки – у дитинстві.

Опитування такого роду було проведено уперше за останні 10 років компанією GF Ukraine  за  замовленням «програми рівних можливостей і прав жінок в Україні» — загального проекту Європейського Союзу та програми розвитку ООН  Україні. Проблема насильства у сім’ї  є однією з найбільш актуальних для українського суспільства, що довели результати соціального опитування.

В-ль: Як бачите Насильство (покарання фізичне та психологічне) у сім’ях існує. Це проблема нашого суспільства.

«Діти святі та чисті. Неможна робити їх іграшками свого настрою» А. Чехов

«Дитина потребує вашої любові більше саме тоді, коли вона найменше її заслуговує». Е.Бомбек

Ми провели з дітьми конкурс малюнків: «Мир без насилля очами дітей». Пропоную вашій увазі: слайд-шоу дитячих малюнків.

Дети — это взгляды глазок боязливых,

Ножек шаловливых по паркету стук,

Дети — это солнце в пасмурных мотивах,

Целый мир гипотез радостных наук.

Вечный беспорядок в золоте колечек,

Ласковых словечек шепот в полусне,

Мирные картинки птичек и овечек,

Что в уютной детской дремлют на стене.

Дети — это вечер, вечер на диване,

Сквозь окно, в тумане, блёстки фонарей,

Мерный голос сказки о царе Салтане,

О русалках-сёстрах сказочных морей.

Дети — это отдых,миг покоя краткий,

Богу у кроватки трепетный обет,

Дети — это мира нежные загадки,

И в самих загадках кроется ответ.

М.Цветаева

Пам’ятайте: «Усі діти миру плачуть на одній мові» (Л. Леонов)

На цьому я з вами прощаюся. До побачення.

ВЕРНУТЬСЯ К СОДЕРЖАНИЮ